Учні, як метелики ... 

         Метелик народився ввечері. Злетів він зі свого листочка. Сонце вже сховалося за обрій. Летить метелик, дивиться з подивом на квіти, на місяць. Раптом бачить щось яскраве, світле. «Це, мабуть, сонце», - думає метелик. Поспішає до нього. А то не сонце, а лампочка. – Не поспішай, метелику, зупинись. Бо тільки-но доторкнешся до неї – згориш.

          Учні, як метелики, летять до вчителя, вбачаючи в ньому не тільки носія знань та культури, а й товариша, помічника. Тому наша задача не обпекти дитячу душу, не залишити на ній рани від жорстокості, зневаги, байдужості.